Головна » Порадник для батьків » КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ «ЯК ПОВОДИТИСЬ БАТЬКАМ, ЯКЩО ДИТИНА ЧАСТО ПЛАЧЕ?»

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ «ЯК ПОВОДИТИСЬ БАТЬКАМ, ЯКЩО ДИТИНА ЧАСТО ПЛАЧЕ?»

Консультація для батьків дітей молодшого дошкільного віку

«ЯК поводитись батькам, якщо дитина часто плаче?»

 

Як поводитися батькам, якщо дитина часто плаче?

   Одним із частих емоційних проявів у дітей виступає плач, причому далеко не завжди він свідчить про наявність негативних емоцій. Іноді плач слугує для привертання уваги дорослих і як прохання про допомогу або скарга. Взагалі, плач дошкільника вказує на якесь сильне переживання, відчуття страху, стурбованості, збудження. Розрізняють плач-вередування, плач-прохання, плач-протест, плач-скаргу, плач-вимогу, просто сигнал та емоційну розрядку. Разом із тим стан, який настає після плачу, характеризується як полегшення, він заспокоює дитину та покращує її настрій.

  Що ж робити батькам у таких ситуаціях? Під час плачу давати дитині будь-які накази та поради недоцільно, тому що вона, будучи у стані афекту, погано їх розуміє. Дитину, що плаче, карати не можна, оскільки до однієї негативної емоції буде додаватися інша, а малюк забуває причину покарання. Не варто поспішати у припиненні плачу, слід спокійно домогтися довірливого контакту або гарантії відсутності покарання, виявити причину та розібратися в ситуації.

Рамки й межі у вихованні - так само важливі, як і чуйність.

   Утім, стиль виховання також певною мірою впливає на поведінку дитини. М'якість і чуйність зовсім не означає повної відсутності обмежень чи заборон. Завдання батьків - не тільки огортати теплом, а й ставити й утримувати рамки і межі: впроваджувати певні сімейні правила - дитина повинна знати, що можна і чого не можна; витримувати гучні протести й вимоги при зіткненні малюка із цими межами - не намагатися припиняти це переживання, а дати можливість прожити марність якихось своїх бажань. А інакше дитина не отримає досвіду проживання обмежень, і тоді ми будемо спостерігати те, що називають "розпещеністю".

Батьки помилково вважають, наче це дитина неймовірно вимоглива або примхлива, якщо не приймає відмови або заборони, тому навмисно "вмикає" істерику і прагне домогтися свого за всяку ціну. А насправді це батькам бракує впевненості й послідовності, і вони просто не витримують цілком природних і закономірних емоцій, які охопили малюка після зіткнення з обмеженнями.

Важливо створити для дитини такий спосіб життя, в якому будуть забезпечені умови для здорового дозрівання нервової системи: зрозумілі правила життя (а не формат "тато заборонив - мама дозволила"), режим і передбачуваність подій дня, мінімум гаджетів і екранного часу, тепла й надійна приязнь до батьків, достатнє спілкування й увага. Коли у дворічного малюка, приміром, надто багато сепарації з мамою, це виливатиметься в тривогу і, відповідно, у часті й тривалі істерики.

Якщо ж у вашої дитини істерики трапляються дуже часто (по кілька разів на день), тривають довго (від півгодини й довше), якщо під час істерик маля непритомніє, затримує дихання, починає задихатися, блює, б'ється головою або завдає собі інших тілесних ушкоджень, це привід негайно проконсультуватися з неврологом.

Терпіння, тільки терпіння!

Хоч яким банальним це може здатися, але основне, що необхідно батькам у період істерик їхнього чада, - це терпіння. Як неможливо навчити або змусити ходити тримісячного малюка, так само неможливо зробити так, щоб трирічний не влаштовував істерик. Це просто такий вік, коли дитина ще не навчилася виражати свої емоції прийнятним для навколишніх способом. І наше завдання - допомагати їй у цьому, навчаючи й показуючи, яким іще способом ми можемо проживати свій смуток або демонструвати гнів.

Важливо також, щоб батьки завжди пам'ятали про необхідність поповнювати свій особистий ресурс, аби мати можливість витримувати дитячі емоційні сплески. І насамкінець трохи втішливого. Період гучних істерик у вашого малюка точно закінчиться. Але від того, як він його проживатиме, залежить дуже багато його дорослих життєвих настанов і моделей поведінки. Тому наступного разу, коли ваш син або донька влаштує чергову істерику, просто подумайте про те, що зараз ви допомагаєте своїй дитині пройти непростий шлях дозрівання нервової системи, і нехай він буде для неї м'яким і безболісним.