Сьогодні велику популярність здобула книга відомого вченого і талановитого педагога Ю.Б. Гіппенрейтер «Спілкуватися з дитиною. Як?», в які Ви можете знайти відповіді на питання, які хвилюють всіх батьків: «Як побудувати нормальні відносини з дитиною?», «Як примусити її слухатися?» тощо. Пропонуємо Вашій увазі декілька порад автора.

Переконайтеся, що ваша дитина має посильні обов’язки,  доручення в сім’ї. Розпочинайте формування в дитини відповідального ставлення до своїх обов’язків з одноразових,  легких для виконання доручень.

 Залучайте дитину до сімейних справ, не відсторонюйте від того, що роблять дорослі: „Допоможи мені розставити чашки”, „Як думаєш, яку скатертину постелити на стіл?”, „Давай разом поллємо квіти, витремо пил”. Давайте дитині доручення, з якими вона може впоратися самостійно.

Не квапте дитину. Дозвольте їй виконати доручене у зручному для неї темпі – адже дитина не має такого досвіду, як доросла людина.  Справа батьків – пам’ятати самим і впевнити в цьому дитину, що з кожним днем у неї буде додаватися і досвіду, і умінь.

Не кажіть дитині: „Я зроблю це сама, ти дуже повільний (у тебе не виходить, як треба; не маю часу чекати; ти не знаєш, як зробити тощо).

Використовуйте прийом „Підказка”.  Наприклад, дзвінок будильника підкаже дитині, що час сідати за уроки,  картинка  відповідного змісту натякне, що потрібно помити посуд (прибрати ліжко, погодувати собаку).

Заохочуйте дитину до повної самовіддачі в будь-якій справі.    

Давайте дитині можливість принести користь сім’ї. Дитина має відчувати, усвідомлювати  важливість свого вкладу в сімейні справи, необхідність своєї діяльності не тільки для неї самої, але й для інших.

Розказуйте дитині, чому так важливо добросовісно ставитися до дорученої справи, якими можуть бути наслідки, що може трапитися, якщо, наприклад, один із членів сім’ї забуде виконати свої обов’язки.

 Будьте гнучкими у своїх вимогах. Не примушуйте дитину робити те, що їй дійсно не подобається. Запропонуйте, наприклад,  виконати цю роботу разом.

Не сваріть дитину за погано виконану (або невиконану) роботу. Переконливіше буде зробити так, щоб дитина на власному досвіді дізналася про результати безвідповідальності: не прибрано кімнату – не можна запросити товариша в гості,  не  куплено хліба – уся сім’я  вечеряє без хліба (не буде з чого зробити бутерброди до сніданку тощо).

Висловлюйте дитині вдячність за її конкретний внесок у ту чи іншу справу. Такий виховний прийом допоможе дитині відчути свою корисність, упевненість у своїх силах.

Так уже склалося, що в очі швидше кидається негативне, а до того, що людина робить добре, звикаємо, вважаємо за норму і не загострюємо на цьому своєї уваги.  Але, якщо постаратися, завжди знайдеться те (справа, вчинок), за що можна похвалити (нагородити, відмітити) дитину: „Дякую за вимитий посуд. Ти мені дуже допоміг”, „Ти сам сів за уроки!”, „Молодець! Сьогодні ти зібрався швидше, ніж завжди!”. Похвала в присутності інших людей і неочікувана похвала є потужними стимулами.  

Не обмежуйте свободу дитини у діях шляхом нав’язування своєї думки.

Довіряйте дитині. Радьтеся з нею. Відійдіть від стереотипної думки про те, що дитина „може таке порадити!”.

Проявляйте повагу до намірів дитини. Але дитина має усвідомлювати, що у житті завжди доводиться розплачуватись за наслідки своїх дій.

Не забирайте у дитини її самостійність. Дитина бере на себе рівно стільки, скільки батьки готові їй віддати. Разом з тим самостійність дитини повинна мати розумні межі.

Відповідальності неможливо навчити словесними методами. Належний контроль з боку батьків також навряд чи стане у пригоді – скоріше погіршить взаємостосунки з дитиною. Якщо ви хочете, щоб дитина відчувала відповідальність за щось, не заважайте їй. При нагоді надавайте дитині певну свободу дій,  можливість приймати самостійні рішення та відповідати за свої вчинки. Але пам’ятайте: перехід до самостійності має бути поступовим.

Давайте дитині право вибору. Адже де немає вибору, там немає й відповідальності. Дитина має розуміти, що зробивши вибір на користь чогось одного, вона має  відмовитися від чогось іншого.

Привчайте дитину ставити перед собою мету і докладати зусиль, щоб досягнути її.

Вчіть дитину розмірковувати над тим, як можна самостійно прийти до успіху в тій чи іншій справі.