Ремінець чи медяник?
РЕМІНЕЦЬ чи МЕДЯНИК?
Кому з нас, шановні дорослі, не доводилося мати проблем з неслухняністю дітей. Вони виникають у побуті, у громадським місцях, у процесі спільної діяльності та на дозвіллі й досить часто є реакцією малих на висунуті до них вимоги. В чому причина такого непослуху? Що штовхає наших дітей на виявлення непокори? Саме про це, а також про те, як у таких ситуаціях варто поводитися дорослим, наша розмова.
Стосовно дитини проблему дисципліни можна подати у двох аспектах – зовнішньому і внутрішньому. Техніка зовнішньої дисципліни базується на тому, що дорослі домагаються від дітей максимальної слухняності, не цікавлячись їхньою думкою з цього приводу. Техніка внутрішньої дисципліни спрямована на виховання у дитини самодисципліни, тобто прищеплення таких цінностей, які потім стають для неї головними принципами в поведінці, є нормою життя.
Перша категорія передбачає, образно кажучи, „ремінець і медяник”, тобто нагороду і покарання. Причому арсенал покарань у дорослих досить різноманітний. Тут і вербальні форми (образливі порівняння, обзивання, підвищення голосу, критика, глузування), й ізоляція (дитину ставлять в куток або відправляють в іншу кімнату), і позбавлення якихось привілеїв, розваг або ласощів, і … фізичні покарання. Усі ці виховні результати та заходи умовно можна порівняти із замкненим колом. Зважте самі: будь-яке покарання викликає у дитини стан тривоги і нервовості, а подекуди - нелюбов або навіть ненависть до того, хто карає, і до того, хто не захищає її, а це породжує агресію та провокує на нові негативні вчинки. Звідси нове невдоволення дорослих і нове покарання. Отже, коло замкнулося. Його не можна розірвати за рахунок щораз жорсткіших виховних заходів. Оскільки механізм протидії лишається практично незмінний. Крім того, покарання породжує у малюка невпевненість у собі. Покарана дитина почувається самотньою, ображеною, позбавленою батьківської любові і нікому не потрібною. Постійні покарання можуть викликати деформацію уявлень дитини про себе та свої можливості – їй здаватиметься, що вона погана, гірша від усіх. З часом це стає переконанням, а поведінка – відповідною до набутих уявлень.
Можлива й інша реакція – під тиском чужої волі і принижень дитина може озлобитися й прагнутиме будь-що не покоритися і навіть помститися. У перспективі такі діти намагатимуться стверджуватися за рахунок інших – батьків, ровесників, молодших за віком і слабших. При цьому домінуватимуть агресія і жорстокість. Таким чином, виховний ефект виявляється протилежним бажаному. Тож, варто пам’ятати: покарання не лише не запобігає асоціальній поведінці і не спиняє її, а й загострює агресивні прояви.
Спробуємо розібратися у причинах поганої поведінки дітей. Насамперед це може бути незадовільний стан їхньої нервової системи, спровокований загальним нестабільним або напруженим, несприятливим мікрокліматом у родині; хронічні захворювання, які ослаблюють організм дитини, викликають перенапруження і знесилення, провокуючи підвищену дратівливість; порушення режиму дня, в тому числі сну, харчування і прогулянок на свіжому повітрі; недостатність уваги до дитини, її проблем; незадоволена потреба у повноцінному спілкуванні з іншими дітьми; відсутність умов для ігрової діяльності, обмаль необхідних для повноцінного розвитку дитини іграшок; перевтома від ненормованого перегляду телепрограм, невідповідність їхнього змісту віковим можливостям малюка; поганий приклад, грубощі, сцени насильства й жорстокості, які діти бачать не лише на телеекрані, а й у повсякденному житті (зокрема в родині) тощо.
На жаль, у нашому суспільстві ще не вкоренилася або вважається якоюсь крайністю практика консультування з проблем конфліктних взаємин між людьми, зокрема між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, у лікаря-невропатолога або психіатра, у практичного психолога або кваліфікованого фахівця з проблем сім’ї та родинного виховання. Тим часом стан здоров’я суспільства та рівень його агресії нині є критичним і потребують як правильної оцінки ситуації, так і кваліфікованого втручання в її розв’язання. Соромитися тут не варто, як і марно сподіватися на те, що проблема розв’яжеться сама собою.
Як же зробити так, щоб не „розхитувалося” здоров’я ні дітей, ні батьків? Яку обрати тактику? Головне, звичайно, залежить від позиції батьків: дитина, яку люблять, якій приділяють достатньо уваги, яку з раннього дитинства навчають гарної поведінки і якій при цьому дорослі подають належний приклад, не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. Адже етику стосунків і повагу до інших людей вона сприймає як норму життя, що виявляється і підтримується на різних вікових рівнях взаємин і в різних життєвих ситуаціях.
Однак підхід до розуміння поведінки дитини, її дисципліни з позиції почуттів. А не контролю і придушення, також не можна звести до переліку простих правил , порушення яких тягне за собою покарання. Треба зважити на те, що самоконтроль для малюка прийнятніший, ніж сліпа покора. Дитину не можна запрограмувати. У вихованні дисципліни слід виходити з пріоритету почуттів малюка. Якщо емоційний клімат сім’ї сприятливий – дитина почуватиметься безпечно навіть тоді, коли батьки діятимуть досить твердо і регламентуватимуть діяльність сина чи доньки розумними рамками. Надзвичайно корисною є порада , адресована дорослим: „Ніколи не осуджуйте дитину – тільки її негарні вчинки”. Позитивний результат досягається тільки завдяки послідовності, доброзичливості, аргументованості вимог та поваги до особистості дитини.
Принципи виховання дисциплінованості у дитини:
- Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуйте дитину. Вона має відчути, що її люблять, але її дії в конкретному випадку неприйнятні. Пам’ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її.
- Уважно вивчайте свою дитину. Ви маєте знати стан її здоров’я, нервової системи. Дії малюків у стані нервового розладу є симптомами якихось емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням . напруженою родинною обстановкою.
- Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися , щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
- Якщо без покарання обійтися не можна, хай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.
- Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє, за що, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає.
- Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях – ненав’язливо та без моралізування.
- Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність в дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.
- Будьте самі прикладом культурного поводження з іншими людьми, з предметами та в довкіллі.