Головна » Поради психолога » Агресивні діти

Агресивні діти

АГРЕСИВНІ ДІТИ

 
   Агресивна поведінка – одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку. Оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети. Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності. Але головними є :
• стиль виховання в сім’ї;
• повсюдна демонстрація сцен насильства;
• нестабільні соціально-економічні умови;
• індивідуальні особливості людини;
• соціально-культурний статус родини.

   Вирішальне значення в становленні агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання. Якщо батьки дитини поводяться агресивно (вербально чи фізично), застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то, напевно, ці прояви будуть регулярними і стануть постійною рисою характеру дитини. 
   Агресивність може обумовлюватись фізично та психічно. Наприклад, агресивні реакції характерні для дітей раннього віку як реакція на фізичний дискомфорт, через незнання етичних правил і норм.
   Агресивність іноді виконує функцію самозбереження як фізичного, так і емоційного. Часто несподівані реакції можуть з’являтися в період вікової кризи  як сигнал про те, що у дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.

   Однією з причин появи агресії може бути внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом в групі однолітків, особливо якщо їй властиве прагнення до лідерства. Для дітей статус визначається цілою низкою чинників, як то: зовнішня привабливість, акуратність, охайність; володіння красивими і популярними іграшками, готовність ними ділитися; організаторські здібності; широта кругозору; позитивна оцінка дорослого тощо. Якщо однолітки з тієї або іншої причини не визнають дитину, а ще гірше – відштовхують її, тоді агресивність, простимульована образою, ураженим самолюбством, буде спрямовано на кривдника, на того або тих, кого дитина вважає причиною свого стану.
   Ще однією причиною появи агресивності у дошкільника може бути відчуття тривоги і нападів страху.
 Агресивність може бути проявом форми протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад, потреби в русі, в активній діяльності. Є дорослі, які не хочуть враховувати природну потребу дитини в русі, не знають, що діти-дошкільники не можуть упродовж тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена фізіологічно. Вони прагнуть штучно погасити активність дітей, примусити їх сидіти і стояти всупереч їхньої волі. Такі дії дорослого нагадують дії з пружиною: чим сильніше на неї тиснути, тим більша її швидкість повернення до попереднього стану. Такі дії дорослого часто викликають непряму агресію дитини6 псування й розривання книг, гризіння іграшок тощо. 
   Незалежно від причини агресивної поведінки дитини, існує загальна стратегія ставлення до неї оточення:
• за можливості запобігати агресивним проявам дитини: перехопити занесену для удару руку, покликати дитину;
• пояснити дитині неприйнятність агресивної поведінки у ставленні до неживих предметів, а тим більше до людей;
• встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї;
• навчати консультативним способам виразу гніву, як емоції, властивої людині від природи.
• Дітям важливо навчитися „випускати” свою агресивність. Їм можна запропонувати:
• з подушкою;
• рвати папір;
• намалювати того, кого хочеться побити, і що-небудь зробити з цим малюнком;
• використовувати „мішечок для криків”;
• постукати стіл надувним молотком тощо.
   Розвитку контролю над власними імпульсними діями сприяють також заняття пальчиковою гімнастикою. Їх можуть проводити як батьки так і педагоги.